Milk Bar: Мэри Фуртас и Виктория Баланюк о кормлении грудью
Неделя поддержки грудного вскармливания проходит в мире в августе. Этим материалом мы хотим поддержать тех, кто счастливо наладил грудное вскармливание, и тех, кто кормит своих детей из бутылочки. Ведь главное – вовсе не соответствие чьим-то представлениям об идеале. Главное – любовь: к ребенку и к себе.
@hoskelsaВиктория Баланюк
Мой третий малыш родился просто замечательным; он плавно вошел в нашу семью и принес очень много счастья. Режим был мягким и спокойным, все шло прекрасно, никакого стресса. Но в два месяца у сына случилась аллергия на лактозу – пришлось перевести его на смесь. Малыш чувствовал себя гораздо лучше на безлактозном питании – прошли колики и сыпь, он стал лучше спать. И хотя я во что бы то ни стало хотела продолжать кормить его грудью, после консультаций с врачом и долгих разговоров с близкими пришлось принять непростое решение: прервать лактацию.
Мне выписали специальный препарат. Молоко пропало, и уже следующим утром я проснулась с жутким чувством вины. Я считала себя плохой матерью, ведь не смогла дать своему ребенку лучшее – материнское молоко. Я сидела и плакала, когда позвонила подруга и сказала всего несколько правильных слов. Она сказала, что счастье ребенка не зависит от того, кормили его грудью или нет. Что ребенку нужна счастливая мама. Что грудное вскармливание должно быть в удовольствие и ребенку, и матери. Эти простые слова вернули мне веру в то, что все будет хорошо и правильно – так, как должно быть.
Позже, когда я обсуждала эту историю с подругами, столкнувшимися с дилеммой «кормить или нет», они признавались, что чувствовали себя неполноценными и ощущали сильнейший социальный прессинг. Ведь идею «умри, но корми» навязывают все: старшее поколение, консультанты по грудному вскармливанию, СМИ.
Сейчас все наладилось; мы все так же неразлучны с малышом, и наш контакт ничуть не меньше, чем раньше. Мы общаемся на только нам понятном, невербальном языке. Я так же обнимаю его и кормлю – просто из бутылочки.
Каждая мать хочет дать своему ребенку лучшее, заложить крепкий фундамент его здоровья. И нам повезло жить в XXI веке, когда детское питание максимально адаптировано к грудному молоку. Помнить же нужно вот что. Первые месяцы жизни ребенка – самый важный период, когда ему нужно не только питание. Ему нужно чувствовать себя любимым и защищенным, ему нужен телесный и зрительный контакт. Дети – зеркальные нейроны, которые тонко чувствуют перемены маминого настроения. И им гораздо важнее чувствовать спокойствие и безграничную любовь, чем вместе с растерянной матерью преодолевать трудности кормления. Не зря говорят: счастливая мама – счастливые дети.
Мэри Фуртас
З досвіду подруг, які народили приблизно в один період зі мною, я не сподівалася, що грудне вигодовування буде тотально приємним досвідом. І так, я стикнулася зі складнощами: лактостаз (тричі підряд) мені здався складнішим, ніж пологи — нереально болючі масажі та температура під 40 — ще те випробування. Я дуже рада, що вчасно знайшла людину, яка врятувала мене, тому моя порада майбутнім мамам — знайти «грудну фею», яка живе поблизу. Вона має бути в контактах у вашому телефоні, просто про всяк випадок.
Click here to preview your posts with PRO themes ››
«„Годуй або вмри, це твій святий обов’язок“; „Нема молока — погано стараєшся“; „Багато молока — старайся ще“; „У дитини алергія на лактозу — ти придурюєшся“ тощо. Суспільний тиск на матерів нереальний», – написала мені знайома в директ. Насправді я не та людина, якій пересічна думка важлива. Перше, що я зрозуміла: щаслива мама — щаслива дитина. Трапляється багато людей, які вважають, що давати непрошені поради — це нормально, але я просто ставлюся до цього з гумором. Є обмежене коло осіб з більшим досвідом материнства, ніж у мене, думку яких я вважаю важливою у цій ситуації. У мене дуже адекватна мама, яка підтримує мене в будь-якому разі, у нас із нею спільне бачення. Класно мати когось такого у своїй команді, щоб розслабитися, бо тривожність і невпевненість у своїх діях буває в кожної нової мами.
Щодо годування в суспільних місцях — я годую будь-де, у момент, коли моя дитина хоче їсти. Я годую в парку, у кафе, у машині… Нещодавно ходила крамницею, вибираючи шпон для нової кухні з Леоною на грудях у процесі. Сексуалізація жіночих сосків — для незрілих та обмежених. Чому це я маю соромитися своєї природи? Я ж не осуджую людей, які пхають собі їжу до рота в ресторані привселюдно.
Грудне вигодовування — це блаженство й складність одночасно. Перерва у 2,5—3 години дуже обмежує свободу, але я працюю над тим, щоб можна було виходити в офіс. Мій «банк молока» дає мені змогу поїхати на кілька днів і не хвилюватися, що дитина буде голодною. Плюс, я ситуативно даю суміш — і це дуже ОК! У XXI столітті дива техніки й няні дають змогу безперебійно мати і грудне вигодовування, і час для бізнесу. Звісно, треба старатися, але це не ядерна фізика.
Я приймаю свій вибір мати дитину і рада, що Леона прийшла в моє життя. Звісно, це величезна відповідальність, але все життя — це відповідальність за свої рішення. Не знаю, як у материнстві можна бути невдячним і знаходити труднощі в кожній ситуації, адже природа фантастична, і це реальне диво! Хочу жити в позитиві й маніфестую це, наприкінці дня я завжди знаю, що я — найщасливіша, і бажаю всім такого ж. Єдине, що мене дратує, — мізогінія. Працюю щодня над тим, щоб моя донька жила в щасливому суспільстві.
