«Я заслужила свої зморшки»: Гвінет Пелтроу про своє 50-річчя
З нагоди свого 50-річчя акторка та велнес-магнатка Гвінет Пелтроу поспілкувалася з Vogue і розповіла про те, як змінилося її почуття стилю з роками, що вона відчуває, коли бачить, як її образи канонізуються в історії моди, і за що найбільше вдячна собі 20-річній.
Vogue: Гвінет, з днем народження! Як почуваєтеся, перетнувши нову віху?
Гвінет Пелтроу: Чудово! Почуваюся щасливою і реалізованою, і, як не дивно, я не боюся і не божеволію через цю дату. Пам’ятаю, як у своє 30-річчя відчувала тиск, через те, що досі не була заміжня та не народила дитину. Але на той момент у мене навіть не було серйозних стосунків, і я думала, що розчаровую батьків. Я не вийшла заміж ні за біржового брокера, ні за юриста, і сама була актрисою. Коли тобі 20, ти ще дитина, і сподіваєшся, що тільки-но тобі виповниться 30, ти справді почнеш керувати своїм життям. А коли мені виповнилося 40, я злякалася по-справжньому.
Vogue: Справді?
Г. П.: Річ у тім, що мій успіх і засоби до існування були пов’язані з іміджем і популярністю. Коли ти отримуєш винагороду за те, що привабливий, і на цьому будуєш своє життя, то й твоє майбутнє залежить від зовнішнього вигляду. Звісно, це не все, що в мене було. Я знала, що талановита й розумна, але зовнішність – дуже суттєва частина успіху актриси. Тож я справді запитувала себе, що означатиме для мене втрата молодості, коли це станеться? Як мені ставитися до старіння, і як позиціювати себе з віком? Крім того, я вирішила повернутися з Англії до Америки, бо зрозуміла, що мій шлюб добіг кінця. Тож це був дуже непростий для мене час. Я втрачала дуже багато всього одночасно. Це лякало.
Пам’ятаю, як пішла до лікаря й вколола собі ботокс. Це було жахливо. і мені стало так соромно. Я повелася так шаблонно. В один момент мені довелося переосмислити так багато аспектів того, ким я є. Але згадуючи зараз ту ситуацію, я думаю, що це був просто збіг обставин. Тому перехід у 50-річчя для мене відбувся набагато природніше, ніж можна було уявити. Впродовж останнього року я багато думала над цими різними етапами в житті жінки. Наприклад, що означає пройти через пременопаузу, а потім і через менопаузу? І чому це стає привидом, щоб відрядити жінок пасти задніх?
Сьогодні я дуже щаслива через те, якими людьми стали мої діти. У мене справді фантастичні стосунки. І моя робота, навіть якщо вона сповнена викликів, корисна. Я також розумію, що мені поталанило мати гарне здоров’я й життєву енергію, і я вдячна собі за цю інвестицію, яку почала робити, відколи мені виповнилося 20, за винятком тих кількох моментів, коли я поверталася до звички палити. Я відчуваю, що мій тодішній вибір на користь йоги, експериментів зі здоровою та менш обробленою їжею, регулярних детокс-курсів та інших подібних речей допоміг мені дістатися до тієї точки, де я зараз. Переступивши 50-річний поріг, я почуваюся чудово.
Vogue: В одному інтерв’ю ви сказали: «У 40 років відбувається автоматичне оновлення програмного забезпечення».
Г. П.: Так. Абсолютно точно.
Vogue: Чи сподіваєтеся нині на чергове оновлення?
Г. П.: Я відчуваю, що воно наближається. За місяць після того, як мені виповнилося 40, я справді помітила різницю в тому, як почала ставитися до себе. Нарешті прийшло самосприйняття й упродовж наступного десятиліття розуміння себе поглибилося та зміцнилося. Мені пощастило взяти інтерв’ю в Опри для першого подкасту Goop, де вона сказала: «Просто зачекай, поки тобі виповниться 60. Це будуть найкращі часи. Ти просто звільнишся від усіх цих прогнозів та ідей інших людей про те, ким маєш бути».
Vogue: Це звучить так, ніби начхати на те, що думають інші люди.
Г. П.: Це звучить саме так, і я вже відчуваю, що досягла значного покращення в цьому напрямі. Не перейматися чужими думками – це наче акт непокори чи щось подібне. Те, як Опра говорила про себе, було схоже на повне звільнення. Якщо хтось тебе критикує, ти просто не зважаєш і все.
Vogue: Це, мабуть, приємна перспектива для того, хто виріс на очах у громадськості, хто був знаменитістю впродовж такого тривалого часу.
Г. П.: Боже, знаю. Саме так.
Vogue: Щоразу, коли я заходжу в Instagram, я бачу фото вбрання, натхненого фільмами, в яких ви знімалися, або вашими виходами на церемонії «Оскар». Чи часто вам на очі потрапляють такі світлини та чи накладає це відбиток на ваше ставлення до старіння?
Click here to preview your posts with PRO themes ››
Г. П.: Час від часу я точно зустрічаю ці знімки. Бачу молоду, трохи розгублену дівчину, яка прагне зрозуміти, що до чого. Настільки відкрита, настільки на очах, намагається розібратися в собі та ще в багатьох речах. Тепер вона така далека. Коли я згадую про деякі знакові образи з «Родини Тененбаумів» або чогось подібного, є частина мене, яка пишається тим, що була причетною до створення візуальної мови того часу. І як цікаво, що мої онуки й правнуки зможуть отримати доступ до цих речей і зробити власні висновки про свою прабабусю. Я думаю, що як люди, ми всі хочемо відчувати, що залишили якийсь слід. Гадаю, на певному рівні це свідчення того, що я зробила свій внесок. Але я ніколи не хотіла б повернутися назад і знову стати тією людиною. Я занадто задоволена своїм сьогоднішнім життям разом зі своїми зморшками.
Гвінет Пелтроу, кадр з фільму «Родина Тенненбаумів»
Vogue: Як змінився ваш підхід до стилю, якщо змінився?
Г. П.: Очевидно, що за ці часи силуети стали іншими, але я однаково вдягаюся в тому ж дусі. Мій гардероб простий та мінімалістичний, елегантний і водночас дещо зухвалий. Я б це назвала препі з цікавинкою. Є мої давні світлини в червоному костюмі авторства Тома Форда. Такі речі я б наділа й сьогодні, до того ж 90-ті знову в моді.
Гвінет Пелтроу, 1996
Vogue: Цікаво. Думаю, є не так багато людей, які можуть подивитися на те, що носили у свої 20 і щиро сказати: «Так, я б і досі це вдягнув».
Г. П.: Так, але це абсолютно схоже на мене.
Vogue: На вашу думку, який зв’язок між красою, віком та самооцінкою?
Г. П.: У нашій західній капіталістичній культурі ми об’єднали молодість і красу, і мало досліджуємо те, що міститься за рамами, які ми самі й вигадали. Можливо, через те, що я маю зморшки й мені майже 50 років, але я справді переосмислила те, як дивлюся на ці аспекти. Я не маю нічого спільного з 26-річною моделлю. Я не хочу її життя. Я не хочу її обличчя. Мені не потрібен її досвід. Я заробила своє життя. Я заробила свої зморшки. Я витримала стільки злетів і падінь, була мудрою, була смиренною, любила і втрачала, і тепер отримую насолоду від того, ким я є.
Vogue: Як людина, яка захоплюється оздоровленням, чи помічаєте ви різницю в підході до догляду за шкірою та турботою про збереження її молодості серед жінок різних поколінь, щось на кшталт профілактичного ботоксу для 20-річних?
Г. П.: Не все потрапляє в поле мого зору, але я не чула, щоб хтось з тих молодих жінок, які мене оточують, робив серйозні антивікові процедури. Радше вони просто усвідомлено дбають про красу своєї шкіри. Коли я була у віці моєї доньки, я просто вмивалася водою та шматком мила, бо не мала жодного уявлення про різні етапи догляду за шкірою та косметичні процедури – тоді це не було частиною культури. Мені пощастило, що в підлітковому віці я не мала прищів, тому з цього приводу не відчувала дискомфорту. А моя донька, безумовно, дбає про догляд за шкірою, бо сьогодні так заведено. Я думаю, що в епоху Instagram досить легко змусити інших відчути, що вони щось втрачають, намагаючись отримати від них вигоду. Я спостерігаю, як споживацьке мислення з’являється щораз раніше, але я не помітила попиту серед молоді на профілактику старіння шкіри.
Vogue: Чи по-іншому ви дивитеся на своє призначення в житті зараз, коли вам 50, ніж тоді, коли вам було 40?
Г. П.: Я не дуже замислююся над тим, яке моє призначення. Але іноді я зустрічаю людей, які говорять, що я надихнула їх заснувати бізнес, або що я допомогла прокласти шлях до якоїсь діяльності. Мене іноді зупиняють на вулиці, щоб сказати: «Дуже дякую за рекомендацію. Це змінило моє життя». Або одного разу до мене підійшов шеф-кухар і сказав: «Дякую за те, що ви робите здорову їжу крутою». Тож це ті маленькі моменти, коли ти думаєш: «Гаразд, мабуть, я принесла у світ те, що виявилося корисним і відгукнулося в серцях деяких людей».
Я думаю, що постійна еволюція і є призначенням. Тому, правду кажучи, я не впевнена, що зрозумію мету життя, доки не опинюся на смертному одрі. Тож просто довіряю власному інстинкту та йду далі вперед.
Текст: Sarah Spellings
За матеріалами www.vogue.co.uk
